Жито хоче бачити небо, а аграрії – прибутки
Чи є шанси для ренесансу?
Жито українці вирощували споконвіку й житній хліб століттями був нашою традиційною випічкою. «Вбивство жита» розпочалося ще за Сталіна, коли він заявив, що радянські люди мають їсти білий хліб – так само, як і європейці. Відтак білий хліб виступив мірилом гарного життя. Звісно, що тоді сіяли за вказівками зверху. Однак і через понад 50 років по тому, вже в незалежній Україні тенденція зменшення посівів цієї надкорисної, універсальної та не надто вибагливої культури продовжується – економіка бізнесу суворіша за Сталіна. І все ж, не все так однозначно. В озимого жита є чимало переваг, особливо за жорстких кліматичних умов.
Звісно, що нині на перший план вийшли високоліквідні рентабельні соняшник та кукурудза, лишаються в тренді пшениця, ріпак, соя. Пік площ під житом за час незалежності був досягнутий 1995 року – 1,15 млн га. Одначе до 2019 року ці посівні площі скоротилися до 117 тис. га. І все ж Україна ще лишається у п’ятірці найбільших світових виробників жита. Наразі його вирощування сконцентровано здебільшого в чотирьох областях України – Чернігівській, Київській, Житомирській та Волинській. На сьогодні жито використовується переважно на внутрішньому ринку, його експорт становить незначну частку.
Основним ринком збуту експортованого українського жита є Євросоюз (понад 61%), до числа найбільших імпортерів входять Філіппіни, Бангладеш та Ізраїль. Одначе вітчизняних покупців жита не так і багато, їхні запити й ціни досі не є мотиваційними для агровиробників. Тоді як ситуація у світі дещо інша.
Тренд у Європі
«Упродовж останніх 5-10 років я відзначаю ренесанс жита в Європі та збільшення його посівних площ у США та Канаді, – говорить Віктор Корзун, координатор із наукових зв’язків та проєктів Групи KWS. – Це викликано насамперед кількома чинниками: наявністю високоврожайних гібридів, що чудово адаптуються до несприятливих кліматичних умов й ідеально вписуються в нові умови сільськогосподарського виробництва в Європі за концепцією European Green Deal («Зелений курс») на перетворення ЄС у вуглецево-нейтральний континент. Тобто жито менше споживає азоту та вологи порівняно з іншими злаковими, його вирощування сприяє меншому викиду в атмосферу СО2, культура стійкіша проти захворювань, корисна в харчуванні, ефективна у годівлі тварин. Та навіть ваш сусід – Білорусь – постійно збільшує площі під гібридним житом, повідомляючи про врожайність 86 ц/га із балом ґрунтів 26!»
Гойдалка переробників
Упродовж останніх років в Україні також відбувається зростання частки гібридів на ринку жита – майже половину житніх площ засівають гібридами. Це спричинено їх кращою врожайністю та відповідно – ліпшою рентабельністю порівняно з сортами. Одним із недоліків, які гальмують збільшення посівів жита та виробництво житньої муки в Україні є нестача великих промислових млинів, спеціалізованих для жита. Звісно, вони є у таких вагомих гравців як ТОВ «КиївМлин», ТОВ «Хлібокомбінат «Кулиничі», ТОВ «Рівне Борошно» та «Зернарі» з групи компаній «Агродар» (у цьому підприємстві взагалі зведено новітній житній млин від Buhler).
Здається й усе. На інших же млинах, де мелють пшеничну муку, отримати високоякісне житнє борошно неможливо, подекуди іноді використовують для цього млини ще радянські. Відтак буває простіше купувати борошно в білорусів. Однак, як стверджують експерти, білоруське борошно далеко не найкращої якості.
Умови для вирощування жита в Білорусі дещо гірші, ніж в Україні – ґрунти інші, болотиста місцевість, багато вологи, якість житнього зерна відрізняється. Ми любимо називати себе житницею Європи. Хоча навіть у сусідній Польщі жита вирощують удесятеро більше – на понад 1 млн га.
В інтерв’ю в ютуб комерційний директор одного з провідних борошномельних підприємств столиці закидає теж на цю тему: мовляв, у нього язик не повертається нині назвати Україну житницею. Й в Україні жита на борошно не вистачає. Одначе при цьому він купує його у білорусів, бо там готове борошно дешевше за житнє зерно в Україні. Патріотизм і бізнес – речі несумісні, бізнес живе за іншими правилами. Це як із пальмовою олією: якщо високої якості – вона є надкорисною та цінною, однак бізнес завозить дешеву технічну фракцію. Здавалося б, усе просто. Переробникам треба жито, зріс попит на житні вироби – домовляйся з фермерами, виробниками, укладайте форвардні контракти, як це роблять, наприклад, на кукурудзу чи на інші культури в цивілізованому світі, обумовлюйте ще з осені ціну й житом ви будете забезпечені вщерть. Фермери тут же вишикуються в чергу. Однак переробники чекають кращої ситуації – падіння ціни, дешевої пропозиції від сусідів. А вголос кажуть інше: ну не сіють аграрії жита або не виходить це в них, слабка врожайність або не патріоти. Нічого подібного. Все якраз навпаки.
Отже, внутрішній попит і загальна світова кон’юнктура все ще стримують ренесанс жита в Україні. Одначе ніщо не стоїть на місці й можливо слід ретельніше придивитися до переваг цієї культури. Невже хороше збіжжя жита, хоч і не надто високої ціни, але вирощене з мінімальними витратами, не може бути альтернативою скошеній без качанів, високовитратній кукурудзі? Саме так і вчиняють насамперед у Чернігівській області, де значні посіви жита. Аби отримати добрий урожай пшениці чи кукурудзи, в деяких районах доводиться вкладати значні фінансові ресурси, котрі нерідко все одно не виправдовуються. Для вирощування жита підходить будь-який ґрунт. Лише на одних його видозмінах треба корегувати норму висіву, на інших – строки сівби. Глибоке залягання кореневої системи жита гарантує забезпечення рослини достатньою кількістю вологи навіть під час тривалих періодів спеки й поліпшує структуру ґрунту. Відтак воно краще за інші зернові витримує посуху й морози. До добрив невибагливе, нинішні гібриди вдвічі врожайніші старих сортів. Жито менш уразливе, ніж пшениця, хворобами. Найпоширеніші захворювання – бура листова іржа, снігова пліснява й ріжки. На ранніх етапах це контролюється фунгіцидами. Молотити жито теж легко, сучасні комбайни забезпечують 100% обмолот на невеликих оборотах. Прибуток у хороших господарів на гектарі жита становить від $300-400 до $600. Лабораторія аграрної економіки Інституту рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН порахувала, що рентабельність вирощування гібридів жита сягає 900-1200%.
Житня економіка на практиці
Ось що говорять самі виробники, котрі озиме жито у своїх сівозмінах зробили однією з основних культур.
Олександр Велентій, головний агроном ФГ «Інтер-Агро-База», Сосницький р-н, Чернігівська обл.:
– Господарюємо на 4 тис. га, ґрунти дуже строкаті, багато піщаних, чимало з них освоюємо заново, повертаємо до життя. Відтак озима пшениця, ріпак, кукурудза, соняшник на таких ґрунтах дають мінімальну віддачу. Скажімо, одне з таких наших піщаних полів ну ніяк не давало понад 35 ц/га пшениці. Які ще треба аргументи, аби тут її більше не сіяти? Й ми повернулися до відомої тут здавен культури – жита. Однак вітчизняні його сорти нас не задовольняли також. Лише коли ми посіяли тут гібрид від KWS, до того ж одразу на 380 га без випробувань, – зрозуміли: знайшли те, що нам треба.
Гріх не користуватися новітніми досягненнями науки, гібрид нової генерації КВС ЕТЕРНО в тяжких спекотних умовах і на складних ґрунтах нашого нестабільного Полісся уже кілька років поспіль поводиться на 30% стійкіше за пшеницю. Гібрид стійкий проти бурої листової іржі та ринхоспоріозу, має високу стійкість проти ріжок завдяки технології PollenPLUS. Кидаємо ми його на найбідніші ґрунти, незручні низини й пагорби й у середньому отримуємо 6-7 т/га, максимальна врожайність була 8 т/га. Однак слово «кидаємо» не слід розуміти дослівно, як це робили за дідівським методом, абияк – «саме виросте». Задля результату за культурою треба походити.
Так, до ґрунтів воно не вибагливе. Однак азоту я цій культурі даю достатньо, навіть більше, ніж кукурудзі – 120 кг у д. р., застосовую два фунгіцидні обприскування (початок вегетації і фаза викидання прапорцевого листка), підживлюю – сульфатом амонію по мерзлоталому ґрунту і під час вегетації – КАС, препарати міді, амінокислоти, гуміфілди, при сівбі – нітрофоска YaraMila. технології вирощування жита є надважливий момент – глибина сівби. Якщо посієте, як радить один харківський науковець, – на 5 см, у вас відразу на 30-40% буде зменшена врожайність.
Німці ж кажуть: насіння жита любить бачити небо. Тобто хай краще воно лежатиме зверху, аніж буде посіяне глибоко. З однієї зернини, закладеної на глибину 4 см, зростає 3-4 пагони й стільки ж колосків, а в мене із глибини 2-3 см виходить 10 пагонів. Різниця відчутна? Густота – 2 млн насінин/га, або 63 кг/га.
Найуразливіша фаза – цвітіння. Ще навіть Олександр Енгельгардт у своїх відомих «12 письмах из деревни» 1879 року дорікав недбалим селянам, які зібралися на богомілля прохати дощу саме тоді, коли жито цвіло…
Якщо у цей час трапляться затяжні дощі – ризик недозапилення й втрати врожаю буде суттєвий. Особливість гібрида KWS – він встигає відцвісти, запилитися та сформувати врожай до настання піку спеки. Гербіциди на житі не застосовую, воно самотужки конкурує з бур’янами. Крім того, я використовую ротаційну борону – тут і боротьба за вологу, покращення доступу кисню до кореневої системи, і ниточку бур’янів витягую.
Ґрунтообробіток у нас традиційний – оранка. Попередником жита зазвичай є соняшник. Мені як агроному жито ще й привабливе тим, що лишає багато пожнивних решток, котрі я обробляю деструктором стерні, розчином КАС і приорюю. За урожайності 7 т/га я загортаю в ґрунт до 10 т/га органічної речовини, що за браком тваринництва і цінах на мінеральні добрива є дуже важливим для нас. Культура дуже зручна за термінами сівби – на початку вересня: пшеницю ще рано сіяти, ріпак уже посіяв.
Жито відносно толерантне до збирання. Маю на увазі, що якщо зі збиранням пшениці забаритися, то відразу втрата багатьох показників – втрачається клейковина, йде відтік поживних речовин із зерна до стебла, нагромаджуються мікотоксини, погіршується клас насіння. З житом легше – його колос міцний, не осипається, соломина потужна, менше ризиків під час збирання. Одначе і його збирання затягувати не слід. Економіка позитивна, навіть наші затрати 15 тис. грн/га рентабельно виглядають за врожайності 6-7 т/га, хоча й ціна наразі невисока – 6 тис. грн/т.
Для нас жито – хороший і привабливий інструмент господарювання. Однак, повторюся, йдеться виключно про гібридне жито, а не сортове. Там і врожайність ніколи не буде вищою 3-4 т/га, та й зерно іншої якості, з нижчим числом падіння – основним показником якості зерна жита за ДСТУ. Останнім часом цінність цієї культури відкрили для себе й тваринники, передусім свиновідгодівельні комплекси, які вводять у раціон годівлі тварин жито замість пшениці та ячменю. Що в сівозміні загалом? Озима пшениця, озиме жито, озимий ріпак, пивоварний ячмінь, кукурудза та соняшник. На жаль, випав горох, урожайність – 3,5 т/га, ціна й економіка загалом провальна. Зміни клімату сприймаю не як аномалію, а як звичну річ, до якої просто треба вміти вправно й творчо пристосовуватися.
Юрій Лисак, головний агроном ГК «Агро Регіон»:
– Землі, на котрих ми господарюємо, розташовані в чотирьох областях: Київській, Чернігівській, Житомирській та Хмельницькій. Загальний банк землі дещо перевищує 38 тис. га. Вирощуємо кукурудзу, сою, соняшник, озиму пшеницю, пивоварний ячмінь, озиме жито.
Вперше жито внесли у структуру сівозміни 2015 року, з 2017-го займаємося цією культурою інтенсивно. У нас на Чернігівщині, в Козелецькому районі насамперед, є бідні піщані ґрунти, де ми отримали по 4-4,5 т/га кукурудзи, що виводило в нуль наші зусилля: піски не тримають вологи, вона швидко йде вниз, і щоб ти не робив, отримати прибуток на кукурудзі чи сої вкрай складно. Ось ми й стали випробовувати сіяти на них овес та жито. З вівсом якось не склалося – то пропадав у спеку, то град його бив, а ось жито стало патичком-рятівничком на цих ґрунтах.
Юрій Лисак, головний агроном ГК «Агро Регіон»
Отож 2015 року ми почали з 536 га на Житомирщині, далі його постійно вирощуємо на 1,5-2 тис. га – але вже на Чернігівщині (Козелецький район) і Київщині (Бориспільський район). У ті роки (2017-2018) ще й нормальна цінова політика по житу була, тож усе пішло в масть, як кажуть.
2017 року врожай жита нас просто вразив – 7,2 т/га! Планували отримати хоча би 5 т/га. Однак ціна була занизькою, хоча своїх $300 прибутку на гектар ми отримали. До речі, ми пробували вирощувати й вітчизняні сорти, однак оскільки їх урожайність істотно відрізнялася – була меншою на 2-2,5 т/га за тих самих витрат і технології, відразу ж забули про цю ідею. Тільки гібриди KWS. Наступними роками врожайність була на рівні 5,7-5,8 т/га, один рік ми спустилися до 4,64 т/га, минулого спекотливого сезону на 2 тис. га мали 5,76 т/га. Прибуток на гектарі весь час становив не менше $300 (мінімальний результат – $334), а минулого сезону він стрибнув до $665. По факту навіть вище інших культур. Затрати ж там які? Якщо під кукурудзу ми вкладаємо $900-1000, то тут удвічі менше. Азоту даємо 100-110 кг в д. р. (розрахунок на 5-6 т/га), гербіцидів мінімум і недорогих, та ще вартість оренди землі на цих бідніших ділянках менша.
Культура невибаглива в технології. Попередника обирати не доводиться, зазвичай у нас соняшник. Сіяти краще в ранні та оптимальні строки, до 10 вересня. Норми висіву за рекомендаціями KWS – 1,7-2 млн насінин/га – спочатку нас здивували, однак у жита великий коефіцієнт кущення, який буде реальним за сівби в ідеальному варіанті не глибше 2 см. Звісно, є ризик швидкого пересихання такого шару, та й на практиці, особливо на пісках, цього досягти вкрай складно, нерідко виходить 3-4 см. Аби не глибше, це важливо. Під час сівби згідно з аналізом ґрунтів додаємо фосфорні добрива (амофос), калій вносимо врозкид теж відповідно потреби. Культура високоросла, тому від початку вегетації важливо застосовувати регулятори росту, інакше рослини швидко ростуть, витягуються й виникає ризик вилягання.
Шкідників у культури небагато, але вони є. Зокрема, восени шкоди може завдавати озима совка, яка легко контролюється препаратами на основі хлорпіріфосу. Іншого шкідника – трипса – контролювати системним інсектицидом у період виходу в трубку, інакше він спричинить череззерницю. Жито не те, щоб краще витримувало спеку, воно просто гарно використовує весняні запаси вологи й встигає завершити цвітіння й запилитися до спеки.
Власник гібридів жита – компанія KWS – допомагає технологією. Загалом, цьому нас реально навчив цікавий польський фахівець Даг фон Кап херр. Та й інші фахівці компанії роблять хороший супровід, на кожне поле приїздять, постійно цікавляться по ходу вегетації, підказують. Бо раніше до вирощування жита всюди в Україні ставилися абияк: кинули на неугіддя – щось на зелений корм, щось змолотили, ніякого захисту, хіба що жменю добрив «для запаху». А якщо приділити увагу, то жито здатне й істотно віддячити. Я його вважаю абсолютно повноцінною культурою. Адже раніше на цих площах ми з кукурудзою в нуль виходили, а тепер 400-600 $/га прибутку маємо. Цьогоріч посіяли його вже на 3 тис. га. Ще зробили експеримент – всіяли жито в масив пшениці, побачимо, як воно себе покаже на кращих, не найбідніших площах.
З кон’юнктурою ринку жита поки що складно, ринок обмежений. В один рік самі експортували, нині купують вітчизняні переробники – «КиївМлин», «Кулиничі» та інші. Однак їх цінова пропозиція залежить від урожаю жита в країні. Активізується попит від підприємств з тваринницькими комплексами.
До речі, ви бачили як цвіте жито?
Справжнісінька пилова буря в зеленому масиві посеред літа! Красиво. Без вітру ж не родить жито. І віскі смачний роблять із нього, дві марки знаю точно – Jack Daniels Rye та Bulleit. Приїжджайте…
Джерело: журнал ЗЕРНО, 2021 №3 (180)
