Виробництво цукру в Україні. Шлях бурякової насінини до солодкого кристалу

Кожен цукровий завод починається з бурякоприймального пункту. Бурякопункт – це той відділ заводу, основна мета якого максимально швидко прийняти цукрові буряки від здавачів, об’єктивно правильно визначити їх кількість та якість, оперативно розвантажити їх на території бурякопункту, розсортувавши їх при цьому згідно показників якості, і поряд з цим безперервно, планомірно і ритмічно подавати сировину на переробку в завод з першого дня пуску заводу і аж до кінця чергового сезону цукроваріння, не зупиняючись ні на хвилину. Робота цього відділу нагадує величезний вулик, де кожен автомобіль з сировиною прямує у призначене для нього місце, а, вивантажившись, поспішає назад, в поле, щоб якнайшвидше привезти наступну партію солодких коренів.

Отже, з бурякопункту цукрові буряки по гідротранспортеру з водою пливуть в буряконасосну станцію, де потужні насоси підіймають їх на висоту близько 12 метрів і подають в мийне відділення. Тут буряки, в першу чергу, потрапляють на спеціальні установки – уловлювачі сторонніх домішків, на яких від коренеплодів відділяється гичка, солома, бур’яни, каміння та інші важкі та легкі домішки. Далі вони ретельно миються в мийці кулачкового типу, а вже потім відмиті до блиску бурячки через підйомник та елеватор потрапляють на бурякорізку.

Недарма в цукровиків ходить поговірка, що «цукор знаходиться на лезі ножа». Саме від якості (довжини та товщини) стружки великою мірою залежить простота чи складність подальшої переробки цукрових буряків, ритмічність роботи інших станцій заводу, кількість та навіть якість цукру на виході. На Яреськівському цукровому заводі ці складні агрегати було замінено кілька років тому, і тепер з-під новеньких сучасних «Магнумів» бурякова стружка високої якості безперервним білим потоком по конвеєру прямує до дифузійного апарату.

Дифузійна установка – то своєрідне «серце» заводу, один з небагатьох агрегатів підприємства, який існує в одному екземплярі, без паралельного пристрою-двійника, а тому потребує постійної уваги та контролю. Для простоти уяви її можна порівняти з великим нахиленим циліндром зі шнеком – спіраллю всередині, витки якого постійно повільно обертаються, безперервно просуваючи бурякову стружку знизу вгору, а в цей же час назустріч буряковій стружці тече підігріта до 70°С вода, що вимиває із стружки цукор, «висолоджує» її. За час свого перебування в дифузійній установці (а це близько 45 хвилин), бурякова стружка повністю звільняється від цукру і, пройшовши після дифузії поглиблене віджимання на жомових пресах, перетворюється в звичайний сирий жом – улюблений корм для корів та іншої свійської худоби. «Солодка водичка» з дифузійної установки, яка у цукроварів зветься неочищеним буряковим соком, направляється у відділ дефекосатурації на очищення.

Дефекосатурація соку – дуже складний хімічний процес, направлений на очищення бурякового соку від некорисних для цукроваріння сполук та елементів. Тут під дією вапнякового молока та вапнякового газу СО₂ проходить більш як 150 різних хімічних реакцій, в процесі яких речовини-нецукри випадають в осад і відфільтровуються. Паралельно з сатурацією проводять сульфітацію соку – знезараження його від мікроорганізмів та бактерій. Таке глибоке очищення та фільтрування буряковий сік в процесі згущення проходить тричі. Останній раз – вже в вигляді сиропу. Цікаво згадати, що осад, який отримують після фільтрування соку, в народі зветься «дефекат», і широко застосовується як на присадибних ділянках, так і на великих масивах сільськогосподарських угідь з метою розкислення ґрунтів і просто як хороше добриво з великим вмістом кальцію.

Паралельно з очищенням бурякового соку йде його поетапне уварювання (згущення) на випарювальній станції заводу, тобто, сік поступово згущується і стає сиропом, і після останнього етапу очищення та фільтрації сироп направляють до відділення кристалізації для безпосереднього «варіння» цукру.

Практично саме з відділення кристалізації цукровий завод вже стає схожим на підприємство, що випускає солодку продукцію. Саме тут в великих ємкостях (вакуум-апаратах) при температурі 76-78°С з розрідженням тиску всередині відбувається таємниче дійство – «варіння» цукру. Через скляне віконечко апарату можна спостерігати, як поступово в сиропі з’являються малесенькі іскринки, які безперервно збільшуються, ростуть, і вже за 1,5-2 години в сиропі з’являються кристали цукру потрібного розміру. Професія апаратника варіння цукру – це не просто величезний досвід та висока кваліфікація, а й, так би мовити, власний «почерк». Це вже в останні роки на допомогу апаратникам прийшли комп’ютери і процес автоматизовано. А ще якихось десять років тому апаратник вручну запускав кристал та керував процесом варіння, прикладав всю свою старанність та вміння, щоб зварити цукор найкращої якості. І тому навіть із самого вигляду цукру і величини його кристаликів можна було з досить високою вірогідністю вгадати, котрий саме апаратник його «зварив».

Коли близько половини кристаликів цукру в апараті набудуть потрібної величини, тягучу рідину з апарату, яка називається «утфель», направляють на центрифуги для відокремлення з неї першої порції цукру. Центрифуги цукрового виробництва можна порівняти з конструкцією бака сучасної автоматичної пральної машини. Порція звареного утфеля потрапляє всередину потужного апарата італійського виробництва Silver, який поступово розкручується до 950 обертів за хвилину, в процесі чого рідина рівномірно розподіляється по стінках апарата та під дією центробіжної сили міжкристальна рідина з неї виштовхується через сітчасті бокові стінки й збирається назовні. Спостерігати за процесом фугування цукру дуже цікаво, адже прямо на очах темно-коричневий густий утфель перетворюється на стінках посудини в сніжно-білий цукор, який після зупинки центрифуги знімається з її стінок шкребком і направляється в сушильне відділення на сушіння. Міжкристальна рідина, яка відділилась в процесі першого фугування, називається «зеленою патокою». В ній міститься ще дуже багато дрібних кристаликів цукру, а тому її повертають на повторне уварювання до вакуум-апаратів. При існуючій на Яреськівському цукровому заводі трипродуктовій схемі, на уварювання повертається міжкристальна рідина і після другого етапу фугування, що дає змогу вилучити максимально можливу кількість цукру. Відтіки після останнього, третього фугування виводяться з заводу в спеціальні ємкості і мають знайому для всіх назву «меляса». Вона широко використовується в кондитерській та спиртовій промисловості, а також добавляється в раціон харчування худоби, і є для корів своєрідною «цукеркою».

В сушильному відділенні отриманий цукор досушується у величезному барабані, охолоджується та направляється в пакувальне відділення для зважування та затарювання в добре знайомі білі пропіленові мішки, які безперервним ланцюжком їдуть по транспортеру до складу з цукром та укладаються у високі, об’ємні штабелі, і вже там чекають на відправку споживачам.

Ось такий непростий та багатоступінчатий шлях проходить цукрова бурячинка, перш ніж перетворитись на дрібку кристалів солодкого продукту.